Історія кожної війни зазвичай містить факти про те, хто зробив перші постріли та хто був їхньою жертвою. Це дає уявлення не лише про історичні події, а й про умови життя людей того часу.
Коли історики обговорюють перші постріли Громадянської війни у США в 1861 році, вони згадують гвинтівки, гармати й вітрильні кораблі біля форту Чарльстона в Південній Кароліні.
Напружена міжнародна ситуація в 1914 році переросла в Першу світову війну після того, як терористи просто на вулиці Сараєво застрелили з пістолета ерцгерцога Австро-Угорщини.
Правда про те, що насправді сталося на польському кордоні 25 років потому, спливла вже під час військового трибуналу в Нюрнберзі. У 1939 році нацистські загони СС, переодягнені у форму польських військовослужбовців напали на німецьку радіостанцію. Адольф Гітлер використав сфальшовану атаку, щоб виправдати блискавичне вторгнення в Польщу, коли його танки, літаки й солдати руйнували міста й убивали мирне населення.
В описі кожної із цих історичних подій можна знайти відомості про технології того часу, які відіграли важливу роль у перебігу війни та життях людей.
Війна в Україні розпочалася за схожим сценарієм. Російські війська вторглися в Україну 24 лютого 2022 року, застосувавши сухопутні сили, танки, літаки й крилаті ракети. Але перші постріли було зроблено за кілька годин до нападу, коли на календарі було ще 23 лютого. Тоді кіберзброєю під назвою Foxblade атакували комп’ютери в Україні. Серед перших свідків тих подій були люди, які працюють на іншому кінці світу, в американському Редмонді (штат Вашингтон). Це яскрава ілюстрація технологічних реалій сьогодення.
Цей факт спонукає зробити крок назад і підвести підсумки перших місяців спустошливої війни, яка принесла в Україну страшні руйнування та величезні людські втрати, зокрема серед мирного населення. Ніхто не може передбачити, скільки триватиме війна. Але очевидно, що в ній людство спостерігає ту саму тенденцію, яка повторюється у великих збройних конфліктах протягом останніх двох століть. Для ведення війни країни застосовують передові технології, а самі конфлікти пришвидшують розвиток технологій. Саме тому важливо постійно оцінювати вплив війни на появу й використання нових технологій.
Російське вторгнення певною мірою спирається на кіберстратегію із трьох окремих, але взаємопов’язаних складових, а саме: руйнівні кібератаки в Україні, проникнення в мережі й шпіонаж в інших країнах і операції з кібервпливу проти людей у різних куточках світу. У цьому звіті наведено свіжі аналітичні висновки про кожен зі згаданих напрямків і зв’язок між ними. У звіті також запропоновано, як краще протидіяти загрозам під час війни й у майбутньому завдяки новим можливостям для злагодженої роботи між державним і приватним секторами.
Цифровий фронт в Україні виходить далеко за межі державних кордонів і відбиває унікальний характер кіберпростору. Коли країни використовують програмний код як зброю, події розгортаються зі швидкістю світла. Можливості Інтернету дозволяють стерти ретельно вибудовані фізичні кордони між державами й подолати океани. А сама глобальна мережа, на відміну від суші, моря й повітря, є творінням людини, яке поєднує в собі державну й приватну форми власності, контролю та безпеки.
Нам потрібні нові стратегії колективного захисту. У цій війні Росії, одній із найбільших кібердержав, протистоять не лише країни-союзниці. Цифрова безпека України спирається на співпрацю між урядами, приватними компаніями й громадськими організаціями.
Зараз світ може оцінити перші відносні переваги й недоліки наступальних кібероперацій і захисту від них. У яких випадках спільні зусилля фахівців із безпеки приносять успіх, і коли їх виявляється недостатньо? Які типи інноваційних технологій застосовуються? І головне – які заходи необхідні для ефективного захисту від кібератак у майбутньому? Дуже важливо, щоб ця оцінка спиралася на факти й не створювала в стороннього спостерігача оманливе враження, ніби кібервійна в Україні не настільки руйнівна, як дехто побоювався.